Тимощук Б.О.

Тимощук Борис Онисимович — український археолог, краєзнавець, доктор історичних наук. Дослідник давньої історії східних слов'ян, історії Буковини. Засновник наукової школи з археології в Чернівецькому університеті; співорганізатор Українського університету в Москві (1992), почесний голова Українського історичного клубу в Москві (1995—1997).

Народився в селянській родині, в селі Лука Ліщинської волості Житомирського повіту Волинської губернії, нині Житомирського району Житомирської області України.

Навчався сім років на робітфаці (середня освіта).

У 1933—1937 роках навчався на історичному факультеті Житомирського педагогічного інституту. Після цього Наркомат освіти УРСР направив Бориса Онисимовича на вчительську роботу до сільської школи.

У 1939 році заочно закінчив історичний факультет Одеського педагогічного інституту.

У 1939—1941 роках служив в Червоній армії СРСР. Учасник радянсько-фінської та німецько-радянської воєн. Учасник оборони м. Києва. 1943 року потрапив до німецького полону. Перебував у концтаборах «Майданек» і «Флосенбург». Звільнився з концтабору під час повстання 1945 року.

Від 1946 року — завідувач археологічного відділу Бердичівського краєзнавчого музею й учасник археологічної експедиції Гончарова В.

У 1947—1968 роках — науковий співробітник, завідувач відділу, заступник директора Чернівецького краєзнавчого музею.

1967 року захистив кандидатську дисертацію «Північна Буковина IX—XIV століттях за археологічними даними» (науковий керівник — доктор історичних наук Василь Довженок).

У 1968—1979 рр. — старший викладач, доцент, професор кафедри історії СРСР та УРСР Чернівецького університету.

У 1970—1978 роках працював старшим науковим співробітником відділу історії Північної Буковини та конкретних соціальних досліджень Інституту історії АН УРСР у Чернівцях. За період праці на Буковині відкрив близько 2000 археологічних пам'яток від доби палеоліту до пізнього середньовіччя.

У 1978—1983 рр. — науковий співробітник у новоствореному Інституті соціальних і економічних проблем зарубіжних країн АН УРСР.

1983 року в Інституті археології АН СРСР захистив докторську дисертацію на тему «Общинний устрій східних слов'ян VI—Х століть (за археологічними даними Південної Буковини)». Від 1983 року — провідний науковий співробітник сектора слов'яно-руської археології Інституту археології АН СРСР.

У 1984—1997 рр. — провідний науковий співробітник Інституту археології АН СРСР (від 1992 р. — Інституту археології Російської академії наук).

У Москві під час горбачовської перебудови став одним з організаторів українського культурного товариства «Славутич» й Українського історичного клубу.