Тейлор Е.Б.

Едвард Барнетт Тайлор (зустрічається написання імені Едуард: прізвища Тейлор) — англійський етнограф, антрополог, творець еволюційної школи в етнографії та історії культури, засновник культурної антропології. Тайлор був представником культурного еволюціонізму. У своїх роботах Первісна культура і Антропологія: Вступ до вивчення людини і цивілізації, він визначив контекст наукового дослідження антропології, на основі еволюційних теорій Чарльза Лайеля. Тайлор, на думку багатьох, був одним із засновників соціальної антропології, і його наукові праці допомогли побудувати дисципліну антропології в дев'ятнадцятому столітті. Він вважав, що «дослідження в історії і передісторії людини … може бути використано як основа для реформи британського суспільства.» Тайлер ввів термін анімізм (віра існування душі або духів) у загальне використання. Він вважав, що анімізм перший етап розвитку релігій. Розробив анімістичну теорію походження релігії, яку визначив універсальною. Дослідник первісної культури.

Перша публікація Тайлора була результатом його поїздки в Мексику в 1856 році разом з Г. Крісті. Його замітки про вірування і звичаї людей були основою для його роботи «Анахуак: Або Мексика і мексиканці, древні і сучасні», опублікованої в 1861 році після його повернення в Англію. Тайлор продовжував вивчати звичаї і вірування родових общин, існуючих і доісторичних (на основі археологічних знахідок). Він опублікував свою другу роботу, «Дослідження в області стародавньої історії людства» в 1865 році. Після цієї роботи прийшов час для його найвпливовішої роботи: «Первісна культура» в 1871 році. Це було важливо не тільки для ретельного вивчення людської цивілізації і формування галузі антропології, але і для безсумнівного впливу на молодих вчених, таких як Дж. Фрейзер, які пізніше стали учнями Тайлора і великою мірою сприяли науковому вивченню антропології в пізніші роки. Тайлор був призначений хранителем етнографічного музею в університеті в Оксфорді в 1883 році, також він виступав як лектор, був першим читачем антропології від 1884 до 1895 року. В 1886-му був призначений доцентом Абердинського університету. 1896 року призначений першим професором антропології в Оксфордському університеті.

Вважається батьком еволюційної теорії розвитку культури. Засновник анімістичної теорії походження релігії. Розглядав культуру (синонім цивілізації), як свідомо створений раціональний пристрій для мети — покращити життя людей в суспільстві. Кожне наступне покоління людей в будь-якому суспільстві живе в інакших, розвинутіших культурних умовах, ніж попереднє. Чим більше вихованих та культурних людей в суспільстві, тим воно розвиненіше. Метод Тайлора нагадував роботу натураліста: потрібно розчленувати культуру на складові частини, класифікувати залежно від історичної та географічної належності, а потім скласти з них генетичні ряди. Явища культури, подібно до рослин так тварин, розкладаються на роди, види та підвиди. Всередині виду традицій, містяться такі підвиди, як традиція наносити татуювання, традиція підпилювати зуби, традиція рахунку десятками і так далі. Подібно тваринам, або рослинам, традиції та інші культурні явища, можуть мігрувати з одного географічного регіону в інший, з однієї історичної епохи в іншу. Тому, у різних народів, що живуть в різні періоди історії, зустрічаються подібні культурні риси. Повний перелік явищ, що складають життя того чи іншого народу, Тайлор назвав культурою. Еволюція кожного винаходу, світогляду чи традиції, згідно Тайлору, обумовлена не стільки зусиллями думки, скільки дією механізму спроб та помилок, заохочення і покарання, а також наслідуванням, навіюванням, впливом індивідуальних та групових інтересів. Еволюційні ряди незалежні, але вони мають здатність схрещуватись, і тоді з'єднані, далекі один від одних культурні явища породжують якісно новіші рішення. Еволюція культури не тільки її самостійний розвиток, але й результат взаємодії і запозичень. Культурний розвиток не здійснюється зовсім прямолінійно і наголошував на неоднозначності і складності аксіологічного зіставлення культурних досягнень. У культурі багато не тільки загальнолюдського на певних стадіях розвитку, а й специфічного для різних народів і територій.

У статті 1889 вперше запропонував термін текнонім для позначення імені (дорослої людини), похідного від імені дитини.