Рибак Н. С.

Рибак Натан Самійлович — український радянський письменник єврейського походження.

Народився в родині панського управителя.

Рятуючись від єврейських погромів у Іванівці, родина 1921 року ненадовго переїхала до Петроострова. Звідти родина виїхала вже на постійне мешкання в містечко Шепетівка.

У Шепетівці минають дитячі та юнацькі роки Натана Рибака. Тут він навчавсь у школі, а закінчивши її — у фабрично-заводському технікумі. Завершивши навчання, працював робітником на місцевому цукровому заводі.

Перший нарис опублікував у місцевій газеті.

У 1930 році в київській газеті «Пролетарська правда» надруковано перше оповідання молодого письменника. Це була новела «Дорогами змагань».

Невдовзі він вступив до Київського хіміко-технологічного інституту, але навчаючись, зробив вибір між промисловістю та літературою на користь другої.

Потрапив 1941 року в евакуацію разом зі Спілкою письменників в Уфу.

Вступив до лав Червоної армії 1943 року.

Працював військовим кореспондентом.

Творчість

Видав кілька збірок поезій:

• «Країна роботи» (1932),
• «Похід колон» (1933),
• «Робочий день» (1934), але спеціалізувався головно на прозі, видавши кілька збірок героїко-революційних оповідань і новел:
• «Дорогами змагань» (1931, перша збірка),
• «Історія одного кулемета» (1933),
• «Мужність» (1934),
• «Останній маршал» (1935), потім перейшов до жанру великої прози.

Найвідоміші його історичні романи («Дніпро», 1939; «Зброя з нами»; «Переяславська Рада», 1948–1953 й ін.) та твори історично-біографічного жанру (збірка «Історичні новелі», 1938; роман «Помилка Оноре де Бальзака», 1940).

Темам сучасності присвячено романи «Час сподівань і звершень» (1960) і «Солдати без мундирів» (1966).

Негативно позначилось на Рибаковій творчості (особливо на такій політично актуальній, як «Переяславська Рада») соціальне замовлення й припасованість до соціалістично-реалістичної методи.