Мордовець Д.Л.

Мордовець Данило Лукич — український та російський письменник, публіцист, що прославився своєю історичною та побутовою белетристикою. Уродженець Донщини.

Ще у студентські роки почав писати українською, переклавши віршами «Краледворський рукопис», пам'ятку чеської поезії початку ХІХ століття. Цей україномовний твір молодого студента високо оцінив Ізмаїл Срезневський, відомий російський славіст й українофіл.

По закінченні університету 1854 року Мордовець призначається на службу в Саратов, де стає помічником секретаря Саратовського статистичного комітету. Секретарем цього ж комітету був тоді Микола Костомаров, видатний український історик, що відбував у Саратові заслання після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства. Два українці швидко сходяться, разом збирають етнографічний матеріал з життя українців Жовтого Клину, а 1859 року Мордовець видає в Саратові спільний твір під назвою «Малоросійський літературний збірник». До цієї збірки, окрім народних пісень українців Жовтого Клину, увійшли поезії Миколи Костомарова та поема Мордовця «Козаки і море» — про життя запорожців, у якій, як писав автор, він «наслідував українській народній поезії».

Тоді ж Данило Мордовець почав писати українською мовою і прозові твори. Він, мало не вперше, перекладає українською повісті Миколи Гоголя, пише реалістичні оповідання з життя покріпаченого українського села Донщини й Жовтого Клину — «Старці», «Дзвонар», «Солдатка». Почувши про відродження українського літературного життя у Петербурзі, їде до столиці, де знайомиться з Тарасом Шевченком, друкується в журналі «Основа».

З початком у Росії реакції (придушення польського повстання 1863 року та заборона українського літературного слова) друкуватися українською в імперії стає вкрай важко, і Данило Мордовець змушений більше писати російською мовою, але тим не менш, часто на українську тематику. Він стає визнаним у Росії майстром історичного роману. Особливої популярності набули такі його твори, як «Цар і гетьман» (про протистояння Петра Першого і гетьмана Мазепи), «Кримська неволя», «Гайдамаччина», «Тиміш», «Архімандрит-гетьман», «Булава і бунчук». Найбільш значущі, як на думку автора, твори він перекладає з російської мови на українську. Так, написаний 1882 року роман «Сагайдачний» було перекладено тричі, доки не здобуто найкращого результату. Також Мордовець перекладає на українську свій роман «Палій», а «Дві долі» пише українською.

Для того, аби краще ознайомитися з життям українців на корінній Україні, у 80-х роках XIX століття Данило Мордовець двічі подорожував Україною, надовго зупиняючись у Києві та Харкові. Під враженнями від поїздки написав нариси «Під небом України» та «За що ж?», а 1885 року видав у Петербурзі книжку «Оповидання», в 1886 році видав доповнену збірку «Из жизни»

Живе Мордовець у цей час то в Саратові, то в Петербурзі, а з 1885-го остаточно перебирається до рідної Донщини, у Ростов-на-Дону, час від часу вибираючись в українських справах до російської столиці. Крім творів художньої літератури, пише полемічні й біографічні праці з актуальних питань українського сьогодення. В умовах російського самодержавства це була єдина можливість взяти участь у національному та громадському житті. Так, Данило Мордовець митецькими засобами спробує створити романізовану біографію Миколи Костомарова («Професор Ратмиров»), публікує українською мовою низку лірико-біографічних нарисів («Сон не сон», «Скажи, місяченьку!», «Із уст младенців», "Луна з «Нової України» та інші).

Особливе місце в творчості Мордовця посідає шевченкіана. Пам'ятаючи про особисті зустрічі з Тарасом Шевченком, Данило Мордовець пише розгорнуту статтю-рецензію на вихід «Кобзаря» у 1860 році, статтю «Роковини Шевченка в Петербурзі» в 1886-му, передмову до «Ілюстрованого Кобзаря» 1896-го. Був одним з організаторів Шевченківських вечорів 1880—1904 років у Петербурзі, Товариства імені Т. Г. Шевченка для допомоги нужденним уродженцям Південної Росії, що вчаться у вищих навчальних закладах Петербурга, а також Благодійного товариства для видання загальнокорисних і дешевих книг (перший його голова). Водночас Данило Мордовець активно сприяв виданню творів українських письменників у Петербурзі, публікував статті на захист українського театру від нападок російської шовіністичної преси, рецензії на вистави труп Марка Кропивницького і Панаса Саксаганського, не раз виступав проти гонінь і цензурних заборон української мови, за дозвіл викладати в школах рідною мовою.

Вступає Данило Мордовець у палку полеміку з Пантелеймоном Кулішем, який в останні роки свого життя досить песимістично ставився до можливого майбутнього української літератури, дозволивши собі в одному з творів навіть вислів про «п'яну музу Шевченка». Відповіддю від Мордовця Кулішу стала брошура «За крашанку — писанка», у якій автор виступає проти антиісторичного тлумачення ролі народних мас, спроб приниження значення творчості Тараса Шевченка. Згідно з розумінням Данила Мордовця, саме народ є справжнім творцем історії, і в його руках — майбутнє української нації.

Проживши довге й активне життя, Данило Мордовець на схилі віку пише автобіографічні твори про свої зустрічі з провідними діячами української культури: «З минулого та пережитого» (про Тараса Шевченка) і «Про незабутнє» (Микола Костомаров і Михайло Драгоманов). Пишучи й російською мовою, свій духовний заповіт Данило Мордовець залишає українською — це свідчення того, що український народ, українська культура, були для нього головними чинниками всього його свідомого життя.

За життя переважну більшість своїх художніх та нехудожніх творів Мордовець написав російською, однак у нього все ж було кілька творів українською. Зокрема українською було написана поема Козаки та море (поема не закінчена, у збірці 1859 року та окремому виданні 1897 року подається лише початок, Львів, 1859; СПб, 1897), роман «Дві долі» (Львів, 1898), роман «Палій - воскреситель Правобережної України» (СПб, 1902), кілька оповідань (Дзвонар, Старці Солдатка тощо), провокативно-москвофільська публіцистична стаття-відповідь Паньку Кулішу «За крашанку - писанка».

Іван Франко доволі високо оцінював україномовні твори Мордовця, зазначаючи у 1885 році у статті-рецензії на першу україномовну збірку оповідань Мордовця під назвою «Оповідання» (СПб, 1885), що він «чоловік не посліднього таланту і один з перворядних майстрів українсько-руської мови», однак той же Франко згадуючи Мордовця у 1905 році у некролозі на його честь, гірко зазначив, що "проби історичного романа українською мовою "Дві долї" (ЛНВ, річник І) та „Палїй" вийшли невдатні задля перестарілої манєри автора.

Вже посмертно у Києві 1958-го року вийшов друком 2-томник «Твори», де в першому томі були зібрані деякі (не всі) праці Мордовця українською мовою.