Серед перекладачів Мопассана українською були Валер'ян Підмогильний, Микола Шраг, Степан Савченко, Михайло Антонович, Олена Косач-Кривинюк, Петро Чикаленко, Тамара Воронович, Максим Рильський, Іван Рильський, Кость Тищенко, Борис Козловський, Левко Федоришин, Мирон Федоришин, Людмила Івченкова, Михайлина Коцюбинська, Іван Світличний, Михайло Качєровський, Орест Сухолотюк, Михайло Дейнар, Ірина Стешенко, Ярема Кравець, Дмитро Паламарчук, Микола Терещенко, Леонід Череватенко, Станіслав Зінчук, Михайло Литвинець, Василь Моруга, Кіра Шахова.
Восьмитомне україномовне видання
Гі де Мопассан, повне ім'я Анрі Рене Альбер Гі (фр. Guy de Maupassant) — французький письменник, якого вважають натуралістом і декадентом, відомий переважно завдяки своїм новелам. Його творам притаманні сильні акценти іронії, сатири та суспільної критики.
Мопассан почав публікуватися в багатьох відомих газетах, таких, як «Le Figaro», «Gil Blas», «Le Gaulois» та «L’Écho de Paris», потім присвятив свій вільний час написанню романів та новел. Флобер заохотив його до публікації 1879 року першої невеличкої книги «Історія минулих часів» (фр. Histoire du vieux temps).
Зблизившись із Золя, 1880 року Мопассан узяв участь у зборах письменників-натуралістів «Вечори Медану» (фр. Les Soirées de Médan), де презентував свою першу новелу «Пампушка», яка відразу отримала гучний успіх і яку Флобер характеризував як «безсмертний шедевр». У тому ж році раптова смерть Флобера залишила письменника сам-на-сам з долею.
1880—1890 роки стали найпліднішим періодом життя Мопассана: він опублікував шість романів, понад триста новел та кілька мандрівних нарисів. Прославившись завдяки своїй першій новелі, він методично працював, продукуючи щорічно два, а подеколи й чотири томи творів. Його справи йшли добре, зробили його багатим.
У 1881-му році він опублікував свою першу збірку новел «Дім Тельє», яка перевидаєвалася дванадцять разів протягом двох років. У 1883-му році Мопассан закінчив свій перший роман, праця над яким тривала шість років, починаючи з 1877 року: «Життя», 25 тисяч екземплярів якого продано менш як за рік. Лев Толстой сказав про цей роман: Чудовий роман, не лише незрівнянно найкращий роман Мопассана, але чи не найкращий французький роман з часів «Знедолених».
У 1883 році розносниця води Жозефіна Літцельман (фр. Joséphine Litzelmann) народила йому сина, якого він не визнав. У наступному році народилася дівчинка, пізніше, в 1887-му році — знову хлопчик, які так само не були ним визнані. У 1884-му році Мопассан мав роман із графинею Еммануелою Потоцькою, багатою світською дамою, обдарованою зовнішньо та внутрішньо.
У своїх романах Мопассан концентрував різноманітні думки та спостереження зі своїх новел. Його другий роман «Любий друг», виданий 1885 року, перевидавався тридцять п'ять разів протягом чотирьох місяців. З-під його плодючого пера виходять твори, які вирізняються стилем і описом, загальним світоглядом та проникненням в деталі. У 1887—1888 роках він створиа роман, який деякі критики вважають його найкращим творінням — «П'єр та Жан» (фр. Pierre et Jean).
Його природна несхильність до публічного життя та слабке здоров'я привели до усамітнення, роздумів та медитації. Він вирушив у довгі мандри до Алжиру, Італії, Англії, в Бретань та Овернь, на Сицилію і кожна подорож для нього перетворилася на нові нотатки та репортажі для преси. Він вирушв у круїз на своїй яхті «Любий друг», названій так за однойменним романом. Цей круїз, під час якого він відвідав Канни та Сен-Тропе, надихнув його на створення новели «На воді». Куди б він не їхав, рухливе життя та жага простору, часто-густо необхідні, аби забути хворобу, яка виснажувала його, не заважали йому заводити приязні стосунки з тогочасними літературними особистостями, наприклад, Александром Дюма-сином.
Мопассан залишився друзями із Золя та Тургенєвим, натомість його стосунки з братами Гонкурами погіршали: його щирість та гострий погляд на суспільство погано уживалися із атмосферою пліток, скандалів і заздрісної критики, яку брати створили навколо себе під виглядом літературного салону. Розбіжності з Гонкурами почалися під час підписки на монумент на честь Флобера.
Протягом останніх років життя у Мопассана розвинулася хвороблива любов до власної самотності, постійний страх смерті та певний вид параної, ймовірно внаслідок генетичної схильності — його мати страждала від депресій, його брат помер божевільним, але, найімовірніше, через сифіліс, на який письменник хворів тривалий час. Мопассан почувався та поводився дедалі гірше, його психічний та ментальний стан постійно гіршав, консультації лікарів не приносили користі. У серпні 1890 року він розпочав писати «Незнайому душу» (фр. L'Âme étrangère), яка так і не була закінчена. 1891 року він почав роман «Благовіст» (фр. L'Angélus), який так само не був закінченим. 31 грудня він надіслав прощального листа доктору Казалі з останніми в його житті рядками.
Теми творчості Мопассана пов'язані з повсякденним життям в його епоху та особистим життям автора, змішуючись та утворюючи неповторну палітру:
Нормандія — рідний регіон письменника, посідала значне місце в його творчості: пейзажі — море чи міста, як Руан у «Житті» або Гавр у «П'єр та Жан» або мешканці регіону — селяни («Серед ланів»), дрібні поміщики та службовці («Життя») або буржуа («П'єр та Жан»). Але Нормандія — не єдиний регіон, зображений Мопассаном. Події одного з його найбільших творів — «Любий друг» — розгортаються в Парижі. У цьому романі письменник зобразив різні верстви паризького суспільства, зокрема, вищий світ і великих ділків, картини яких можна знайти також у «Сильна, мов смерть» чи «Монт-Оріоль». Зображення дрібних буржуа та широких верств автор надав читачу в новелах «Спадок», «Намисто», «Виїзд за місто» та «Два приятелі».
Франко-пруська війна та німецька окупація. Мопассан часто повертався до подій, свідком яких став десятьма роками раніше, наприклад у таких творах, як: «Пампушка», «Мадемуазель Фіфі», «Два приятелі», «Дядько Мілон», «Божевільна»;
Тема жінки, особливо — жертви насильства: Жанна в «Житті», «Маленька Рок», «Міс Гарієт», значне місце в цій темі відводиться проституції: «Пампушка», «Мадемуазель Фіфі», «Дім Тельє». Тема родини та дітей так само була близька Мопассану, часто-густо поєднуючись з темою батьківства: «П'єр та Жан», «Буатель», «Серед ланів», «Дитина», «По-родинному».
Власний песимізм письменника: в своєму філософському відчаї Мопассан пішов далі, ніж Флобер. Учень Артура Шопенгауера, він удався до всього, що може заповнити його життя сенсом. Він зневажав Провидіння, вважав, що Бог не відає, що він робить, а релігія є просто шахрайством, він казав, що «людина лише тварина заледве вища за інших», а прогрес — просто примара. Навіть дружба здавалася йому, врешті-решт, огидним обманом, оскільки люди не сприймають проблеми інших і приречені на самоту.
Серед інших тем творчості Мопассана можна відзначити теми божевілля, депресії та параної: «Горля», «Він?», «Шевелюра», «Пані Ерме», яка починається показовими словами «Мене приваблюють божевільні», а також смерті та розрухи («Життя», «Любий друг», «Мала Рок», «Сильна, мов смерть»). Песимізм цих тем, де немає місця щасливому коханню, іноді знаходив противагу в темі води, наприклад, моря, як в романах «Життя» чи «П'єр та Жан», річок («На воді», «Мушка», «Виїзд на природу» або боліт («Кохання»).