Основні роботи:
- Линейные автоматические системы. 2-е изд. М., 1982 (совм. с Б. М. Менским);
- Теория выбора и принятия решений. М., 1982 (в соавт.);
- Теория автоматического управления. М., 1983 (в соавт.);
- Робототехника и гибкие автоматизированные производства. Кн. 1: Системные принципы создания гибких автоматизированных производств. М., 1986;
- Робототехника: история и перспективы. М., 2003 (совм. с Ю. И. Топчеевым).
- Робототехника и гибкоперестраиваемая технология / О. М. Белоцерковский, И. М. Макаров. — Москва : Знание, 1983. — 63 с. : ил.; 20 см. — (Б-чка «Союз науки и труда»).
Макаров І.М.
Ігор Михайлович Макаров - радянський вчений в галузі робототехніки та гнучкого автоматизованого виробництва, академік РАН з Відділення нанотехнологій та інформаційних технологій (1987), заступник міністра вищої та середньої освіти СРСР з питань науки (1975-1988), засновник та керівник кафедр МДТУ МИРЕА (1980-2013).
1950 року закінчив факультет «Прилади та обладнання» у МАІ.
У 1950—1962 роках працював в Інституті автоматики та телемеханіки АН СРСР, де в різні часи обіймав посади інженера, старшого інженера, молодшого/старшого наукового співробітника, а також заступника завідувача лабораторії. Основна частина його розробок (серед яких були рішення теоретичних та прикладних завдань АСУ) мала оборонне значення. Його науковий внесок було оцінено, і 26 листопада 1974 року Ігоря Михайловича обрано членом-кореспондентом АН СРСР з Відділення механіки та процесів управління.
З 1953 року працював в Академії оборонної промисловості, а з 1959 року — у Всесоюзному заочному енергетичному інституті (майбутній МИРЕА), де 1979 року ним було засновано кафедру «Проблеми управління», яка нині є частиною факультету Кібернетики.
У 1962-1975 роках працював в апараті ЦК КПРС на посаді заступника завідувача відділу науки та навчальних закладів, у 1975-1988 роках був заступником Міністра вищої та середньої освіти СРСР з питань науки.
У 1983 році створив лабораторію для системного аналізу складних комп'ютерно-інтегрованих та автоматизованих систем при ІСА АН СРСР, а 23 грудня 1987 став дійсним членом (академіком) АН СРСР з Відділення інформатики, обчислювальної техніки та автоматизації.
У 1988-1991 роках - головний вчений секретар Президії АН СРСР, у 1991-1997 роках - головний вчений секретар РАН. З 1996 року – радник РАН.
Був головою Наукової ради з виставок РАН та Наукової ради з робототехніки та мехатроніки РАН, керівником Науково-навчального центру «Робототехніка» при МДТУ ім. Н. Е. Баумана, членом редколегій кількох наукових журналів. Обраний в іноземні академії наук, у почесні професори іноземних університетів.
Автор численних підручників та посібників, у тому числі «Робототехніка та ГАП», а також понад 300 статей та монографій.
