Хаггард Г.Р.

Генрі Райдер Гаґґард (або Хаґґард; англ. Henry Rider Haggard) — англійський письменник, юрист, агроном і ґрунтознавець; класик світової пригодницької літератури, творець літературного жанру «загублений світ», один із засновників жанру фентезі. Брав участь у реформуванні системи сільського господарства Британської імперії.

Генрі Райдер Гаґґард народився у Брейденгемі (Норфолк), восьмою дитиною з десяти, у єврейській родині адвоката Вільяма Мейбома Райдера Гаґґарда та письменниці Елли Давтон. Спершу він навчався у парафіяльного священика с. Ґарзінтон (Оксфордшир), і, на відміну від своїх старших братів, які були випускниками різних приватних шкіл, середню освіту від здобував у загальноосвітній школі в Іпсвічі (Сафолк).[5] Так трапилося тому, що його батько, який думав, що Генрі мало що здатен досягти, також не спроможний був оплачувати дорогу освіту в приватній школі. Після провалу вступного іспиту до армії, його відправили займатися до приватного репетитора у Лондоні, щоб підготуватися до вступного іспиту до Міністерства закордонних справ, який він, врешті, так ніколи й не здавав. Під час свого дворічного перебування у Лондоні він познайомився з людьми, які захоплювалися вивченням психічних явищ.

У 1875 р. Гаґґард на вимогу батька вирушив до Південно–Африканської Республіки працювати помічником секретаря Генрі Бульвера, губернатора провінції Натал. У 1876 р. він був переведений до штату Теофіла Шепстона реєстратором Верховного суду в Трансваалі. Приблизно в цей час він закохується в Мері Елізабет «Лілі» Джексон, з якою має намір одружитися, як тільки отримає оплачувану роботу в Африці. Але його батько проти такого рішення. Коли Гаґґард повертається до Англії, одружується з подругою своєї сестри, Маріанною Луїзою Марджітсон (1859—1943) у 1880 р., і далі в Африку пара вирушає разом. У них народився син Джек, який помер від кору у віці 10 років, та три дочки: Анжела, Дороті і Лільяс. Лільяс пізніше стане письменницею і напише біографію свого батька під назвою «Плащ, який я залишив» (надруковану у 1951 р.)

Повернувшись назад в Англію у 1882 р., пара оселилася в Дітчингемі, Норфолк, у будинку предків Луїзи. Потім вони жили в Кессінгленді, підтримували зв'язки з церквою у Бунгеї, Саффолк. Гаґґард займався вивченням права і був прийнятий до колегії адвокатів у 1884 році. Його юридична практика була невеликою, тому багато часу він приділяв написанню романів, які були джерелом доходів. З середини квітня 1885 р. приблизно до 1888 р. Гаґґард жив у Лондоні. Саме тут він закінчив роботу над твором «Соломонові копальні» (надрукованому у вересні 1885 р.). Гаґґард перебував під сильним впливом шукачів більших-ніж-життя пригод, з якими зустрічався у Колоніальній Африці, особливо Фредеріка Селоса та Фредеріка Рассела Бернема. Він створив пригоди свого Алана Квотермейна під їх впливом у часи, коли в Африці були виявлені значні запаси копалин, а також руїни древніх втрачених цивілізацій континенту, а саме Великого Зімбабве. Три з його книг, «Майстер» (1896), «Чорне серце й біле серце або Зулуська ідилія» (1896), та «Елісса або Загибель Зімбабве» (1898) присвячені Бернемовій дочці Наді, першій білій дитині, що народилася у Булавайо. Вона була названа на честь виходу книги Гаґґарда «Нада — Лілія».

Багато років потому, коли Гаґґард став відомим романістом, він зустрівся зі своєю колишньою любов'ю Лілі Арчер, уродженою Джексон. Її покинув чоловік, розтративши кошти, довірені йому, і втік банкрутом до Африки. Гаґґард допоміг повернути їй та її синам будинок і контролював освіту дітей. Лілі зрештою поїхала за чоловіком у Африку, де він перед самою своєю смертю заразив її сифілісом. Потім Лілі повернулася до Англії в кінці 1907 р., де Гаґґард знову підтримував та допомагав їй до самої її смерті 22 квітня 1909 р. Ці факти були не відомі до публікації Сіднеєм Гіґінсом біографії Гаґґарда у 1981 р.

Письменницька кар'єра

Гаґґард передусім відомий своїми романами «Копальні царя Соломона» (і його продовженням «Алан Квотермейн»), а також «Вона» (та його продовженням «Аєша»). Дія цих пригодницьких романів відбувається, в основному, в Африці (хоч в романі «Аєша» події розгортаються в Тибеті). Роман «Копальні царя Соломона» деякі літературознавці називають першим зразком жанру «загублений світ».[7] «Вона» вважають класикою художньої літератури[8], а якщо взяти до уваги 83 мільйони проданих примірників книжки (лише до 1965 року), то її можна вважати й однією з найпопулярніших книг усіх часів. Гаґґарда знають також завдяки пригодницькій історії про зулусів «Нада — Лілія», а також епічному роману про вікінгів «Ерік Ясноокий». Його твори насичені багатьма стереотипами, пов'язаними з колоніалізмом, але корінне населення зображене з надзвичайною симпатією. Африканцям часто відводять героїчні ролі в романах, хоча головні герої, як правило, європейці.

1889 року світ побачив історичний пригодницький роман «Клеопатра».

1893 року Гаґґард оприлюднив історично-пригодницький роман «Дочка Монтесуми». Його дія відбувається на тлі завоювання Мексики Кортесом, за часів імператора ацтеків Монтесуми.