Чудаков Є.О.

Євген Олексійович Чудаков - радянський учений, спеціаліст в галузі машинознавства та автомобільної техніки, академік АН СРСР (1939, член-кореспондент з 1933).

Лауреат двох Сталінських премій другого ступеня (1943, 1951).

Народився 20 серпня (1 вересня) 1890 року в селі Сергієвському (нині місто Плавськ, Тульська область). Першу початкову освіту здобув у селі, закінчивши чотирикласне училище. В 1909 екстерном витримав іспит за середню школу, в серпні вступив на механічне відділення Імператорського Московського технічного училища. Закінчивши училище в січні 1916 року за спеціальністю «Двигуни внутрішнього згоряння», він був залишений на кафедрі автомобілів і легких двигунів.

У липні 1916 року був відряджений до Англії для закупівлі та приймання автомобілів та мотоциклів для Всеросійського земського союзу, який брав участь у постачанні армії озброєнням та спорядженням. У березні 1918 року повернувся до Росії і відразу запрошений до Автоцентру, а потім до Центральної Автосекції ВРНГ як завідувач лабораторного підвідділу. 15 листопада 1918 року був переведений на посаду помічника завідувача Наукової автомобільної лабораторії (НАЛ) у науково-технічному відділі (ОНТ) ВРНГ.

У той час у росії був лише один автомобільний завод, який працював на імпортних деталях. Є. А. Чудаков вніс пропозицію до ВРНГ РРФСР створити науково-дослідну базу з автомобілебудування. Пропозиція була прийнята і незабаром він зі своїми учнями створив теорію автомобіля, а потім була розроблена теорія стійкості та керованості автомобіля. Є. А. Чудаков зробив великий внесок у розробку систем розрахунку: нагрівання механізму зчеплення, розрахунок гальм на нагрівання, розрахунок карданного механізму та зубчастого зачеплення, що забезпечує мінімальний знос шестерень.

Є. А. Чудаков став критично розглядати стан всього машинобудування у державі та просив створити інститут, який міг би об'єднати всі галузі машинобудування: теорія машин і механізмів, знос деталей, конструювання та розрахунок деталей машин, технологію машинобудування.

З 1918 року він почав викладати (читав лекції з автомобільних дисциплін) і при цьому звертав велику увагу на практичні знання та навички.

Він запровадив звуковий кінокурс автомобілем, який відкривав величезні можливості наочного посібника теплових та механічних процесів.

Був головою всесоюзної ради наукових інженерно-технічних товариств, головою редакційної ради енциклопедичного довідника "Машинобудування", членом головної редакції БСЕ, депутатом Мосради. Брав участь у комісіях, які здійснювали експертизу конкретних питань автомобілебудування, наприклад автомобіля ЗІС-101.

З 1936 по 1938 рік - завідувач кафедри "Автомобілі" (після реорганізації - "Автомобілі та трактори") Московського автотракторного інституту імені М. В. Ломоносова.

У 1939 був обраний дійсним членом АН СРСР.

Віце-президент АН СРСР у 1939-1942 роках.

Один із авторів і перший директор Інституту машинознавства АН СРСР (1938).