Мікеланджело
Мікела́нджело ді Франче́ско ді Не́рі ді Мініа́то дель Се́ра і Лодо́віко ді Леона́рдо ді Буонарро́ті Сімо́ні (італ. Michelangelo di Francesci di Neri di Miniato del Sera i Lodovico di Leonardo di Buonarroti Simoni, часто знаний як Мікеланджело або Мікелянджело; 6 березня 1475, Капрезе — 18 лютого 1564, Рим) — італійський скульптор, художник, архітектор, поет та інженер. Його твори вважалися найвищими досягненнями мистецтва Відродження ще за життя самого майстра. Ромен Роллан писав про нього: «Нехай сам він був створений із цього пороху земного. Але із тліні спалахнув вогонь, що очищує все, — вогонь генія». Мікеланджело прожив майже 89 років, цілу епоху, від періоду Високого Відродження до початків Контрреформації. За цей період змінилося тринадцять Пап Римських — він виконував замовлення для дев'яти із них. Збереглося багато документів про його життя та творчість — свідчення сучасників, листи самого Мікеланджело, договори, його особисті й професійні записи. Мікеланджело також був першим представником західноєвропейського мистецтва, чия біографія була надрукована ще за його життя.
Серед найвідоміших його скульптурних робіт — «Давид», «Вакх», «П'єта», статуї «Мойсея», «Лії» та «Рахилі» для гробниці папи Юлія ІІ. Джорджо Вазарі, перший офіційний біограф Мікеланджело, писав, що «Давид» «перевищив славу всіх сучасних і античних статуй, грецьких і римських, будь-коли зроблених». Одним із наймонументальніших творів митця є фрески стелі Сікстинської капели, про які Гете сказав, що: «не побачивши Сікстинську капелу, важко собі наочно уявити те, що може зробити одна людина», а Вільям Дюрант писав, що у своїй єдності вони — «найбільше досягнення людини в історії живопису». Серед його архітектурних звершень — проєкт купола Собору Святого Петра, сходи бібліотеки Лауренціана, площа Кампідольо та інші. Дослідниками вважається, що мистецтво Мікеланджело — це мистецтво, що розпочинається і завершується зображенням людського тіла.
Поезія Мікеланджело вважається одним із найяскравіших зразків епохи Відродження, хоча Абрам Ефрос, російський мистецтвознавець та перекладач, назвав поезію «молодшою із муз Мікеланджело». Збереглося майже 300 його віршів. Основні теми — оспівування людини, гіркота розчарування та самотність митця. Найулюбленіші поетичні форми — мадригал і сонет. За Р. Ролланом, Мікеланджело почав писати вірші ще у дитинстві, однак, їх залишилося не так багато, бо у 1518 р., він спалив більшість своїх ранніх віршів, а ще частину знищив уже пізніше, перед смертю.
Окремі його вірші було опубліковано у роботах Бенедетто Варкі (італ. Benedetto Varchi), Донато Джаннотті (італ. Donato Giannotti), Джорджо Вазарі та інших. Друзі, Луїджі Річчо та Джаннотті запропонували йому відібрати кращі вірші для публікації. 1545 року Джаннотті взявся за підготовку першої збірки Мікеланджело, однак, справа далі не пішла — 1546 року помер Луїджі, а 1547 року — Вітторія. Мікеланджело вирішив відмовитися від цієї ідеї, вважаючи її марнославством.
Таким чином, за життя зібрання його поезій не друкувалися, а першу збірку було опубліковано аж у 1623 році його племінником Мікеланджело Буонарроті (молодшим) під назвою «Вірші Мікеланджело Буонарроті, зібрані його племінником» у флорентійському видавництві «Джунтіне» (італ. Giuntine). Це видання було неповним, і містило певні неточності[93]. У 1863 році Чезаре Ґуасті (італ. Chesare Guasti) видав перше точніше видання поезій митця, яке, однак, не було хронологічним. У 1897 році вийшло видання німецького мистецтвознавця Карла Фрея (нім. Karl Frey) «Вірші Мікеланджело Буонарроті, зібрані й прокоментовані доктором Карлом Фреєм» (Берлін)[98]. Видання Ензо Ное Джирарді (Барі, 1960) (італ. Enzo Noe Girardi) складалося із трьох частин, і було значно досконалішим за видання Фрея щодо точності відтворення тексту та вирізнялося кращою хронологією розташування віршів, хоча й не цілком беззаперечною.
Українською мовою його твори перекладали М. Бажан (підготував видання сонетів Мікеланджело з репродукціями його малярських творів), І. Драч, Г. Кочур, М. Литвинець, Д. Павличко, М. Фішбейн, Павло Грабовський та інші.
