451° за Фаренгейтом
Рей Дуґлас Бредбері (англ. Raymond (Ray) Douglas Bradbury) – один із найвідоміших американських письменників-фантастів, автор близько 400 літературних творів різних жанрів: оповідань, романів, віршів, есе, п'єс для театру і радіо, кіно- й телесценаріїв. Твори письменника є впізнаваними за їх емоційним, психологічним стилем. На думку критиків, Бредбері є унікальним явищем в американській літературі. А за його внесок до жанру фантастики Бредбері став 10-м лауреатом премії «Гросмейстер фантастики» (1989), 3-м був нагороджений Всесвітньою премією фентезі за заслуги перед жанром (1977), а також був включений до Залу слави фантастики Першого фендому.
Творчий шлях завдовжки 80 років розпочався, за спогадами Рея, із зустрічі на карнавалі дня праці з Містером Електриком, який переконав хлопчика, що впізнав у ньому свого друга, який загинув у Франції в Першій Світовій війні; фокусник сказав йому «Живи вічно!» Ця відповідальність за мрії інших, імовірно, і спрямувала 12-річного хлопчика шляхом, який він згодом обрав.
У 1938—1942 рр. Рей працював продавцем газет на вулицях Лос-Анджелесу, проводячи ночі за друкарською машинкою. Таким чином набувався досвід літературної творчості й формувалась майстерність.
Хронологія ранніх спроб стає чіткою із Дилеми Голлербохена (1938, Hollerbochen's Dilemma). У 40 роках XX століття поодинокі оповідання Бредбері починають з'являтися друком, спершу в невеликих місцевих журналах, а згодом у престижних виданнях. Із 1943 року Рей стає професійним письменником, і в 1947 році виходить перша збірка «Темний карнавал», укладена із раніше написаних оповідань, яка, проте, не принесла авторові ні успіху, ні статків.
Справжній успіх приходить до Бредбері за три роки, коли з'являються «Марсіанські хроніки», цей, за його висловом, несподіваний роман, скомпонований з окремих оповідань про Марс і марсіан за порадою видавничого редактора, який, за іронією долі, мав таке ж саме прізвище Волтер Бредбері. Саме йому письменник згодом присвятив «Кульбабове вино».
Головна ідея творів Бредбері – гуманістична тема боротьби Добра зі Злом, Світла з Мороком, Знання із Варварством. Особливо виразно прозвучала вона в написаній у похмурі, ганебні для Америки роки маккартистської реакції, повісті «451° за Фаренгейтом». Це історія світу, у якому люди почали спалювати книги. Трохи в іншому, казково-алегоричному аспекті виникає ця ж таки тема в повісті «Щось лихе до нас іде» (1962), а в новому романі «Смерть – діло самотнє» (1985) вона вкладена в доволі несподівану для Бредбері детективну форму, хоч, по суті, цей твір має виразний автобіографічний характер і певною мірою продовжує лінію «Кульбабового вина».
Письменника глибоко тривожили машинізація і породжене нею надзвичайне поширення бездуховності в сучасному суспільстві, реальна небезпека ядерного апокаліпсиса, проте він був сповнений віри в силу людського розуму, у силу любові й доброго начала в людині. Бредбері чітко розрізняв технологію та її застосування. «Я передаю людям свою любов до життя», – сказав Бредбері в одному з інтерв'ю. – «Я навчаю їх бути свідомими – ось що означає любов. Починаєш з малого, а збуджуєш у людях дуже високі почуття».
Підсумовуючи свою діяльність, Бредбері порівняв себе з «гранатом, наповненим зернами ідей для творчості – зернами книжок, зернами віршів, зернами п'єс».
Бредбері не користувався комп'ютером і свої тексти друкував на старій друкарській машинці. Утім, коли 2011 року видавництво «Сімон&Шустер» (англ. Simon&Schuster) висловило намір видати «451° за Фаренгейтом» в електронній формі, Бредбері дав згоду на це – хоча й після деякого опору;
На відміну від багатьох мешканців Сполучених Штатів Бредбері не водив автомобіль. Про себе іронічно казав з цього приводу, що сучасні технічні досягнення викликали в нього паніку;
У останні роки життя – після перенесеної хвороби – був прикутий до інвалідного візка;
Онук Рея став актором, чим фантаст дуже пишався. Він жартома казав, що той проживає життя Рея, роблячи те, чого сам письменник не встиг.