Олександр (Олесь) Павлович Бердник — український письменник-фантаст, футуролог, публіцист, філософ, громадський діяч, глобаліст, богослов та політик.
Учасник Другої світової війни періоду та театру військових дій німецько-радянськoї війни, політв'язень радянських таборів. Автор понад 20 романів і повістей.
Твори Бердника перекладено низкою мов, зокрема англійською, німецькою, французькою, російською та угорською.
Член-засновник Української Гельсінської групи, провідник українського гуманістичного об'єднання «Українська духовна республіка».
Народився 27 листопада 1926 року в с. Вавилове Снігурівського району Херсонської округи (нині Миколаївської області). Через засніжені шляхи його батько дістався сільради, що знаходилась в сусідньому селі, лише через місяць після його народження. Секретар сільради, своєю чергою, припустився одразу двох помилок — записав поточну дату, як дату народження, і написав рік, котрий лише мав наступити, що призвело до плутанини з датою народження письменника, але допомогло йому врятуватись від відряджання до Німеччини в роки німецької окупації України.
Учасник Другої світової війни (1943–1945), був поранений, коли воював у лавах радянської армії, демобілізувався 1946 року. Закінчив екстерном 7 класів середньої школи, в 1946–1949 рр. — театральну студію при театрі ім. Франка (Київ).
У 1949 року виступив на відкритих партійних зборах театру ім. Франка, де тоді працював (це була кампанія боротьби з космополітизмом). Був обурений тим, що актори театру обмовляли своїх недавніх друзів і колег, а також тим, що за вказівкою «згори» редагуються п'єси класиків. Прозвучала фраза «Сталін для когось, може, і геній, а для інших — дурень»; директор надіслав звістку у МДБ ще до того, як засідання завершилося. Бердника заарештували за звинуваченням у «зраді батьківщини», 1950 року засудили за ст. 54–10 КК УРСР до 10 років позбавлення волі. Він відбував покарання на Півночі СРСР та в Казахстані.
1953 року засуджений у таборі за статтею 58–14 кримінального кодексу РРФСР до 10 років позбавлення волі. Двічі намагався втекти. 1955 року помилуваний завдяки «покаянню».
Повернувшись до України, почав літературну діяльність, 1957 року став членом СПУ. Став популярним українським письменником-фантастом: до 1972 року вийшло близько 20 його фантастичних романів і повістей. Великою популярністю користувалися також його статті й лекції з футурології.
Основа творчості Бердника — сприйняття людини, але не як природної істоти, а космічної. Він звертається до концепції всепланетної ноосфери, в якій матрицюються інтелектуальні й чуттєві надбання віків. На цьому смисловому фоні розгортаються події багатьох творів Олеся. В них відбувається пошук сенсу життя, яке є не кінечним, а включеним в Нескінченність Всесвіту. У Всесвіті, за Бердником, відсутній кінець будь-чому, тому не може бути й кінця людині.
Розум (дух у термінології Бердника) сформований не тілесним началом, а космічним. Структура Всесвіту як цілого і суть людського єства — тотожні. Безмір (Нескінченність) і розум — єдині у своїй основі. Людина — не просте віддзеркалення природних процесів, а живе утворення Всесвіту, якій слід активізуватися через власне волевиявлення.
Космізм творчості Бердника поєднується з українством, україноцентризмом і києвоцентризмом, ідеями «глобалізації по-українськи», світоглядним, культурним і духовним насліддям дідів-прадідів, простих християн-степовиків Подніпров'я, як і всі українці природжених філософів Безмежжя. Поставлена Бердником проблема національної гідності перехрещується з космічним призначенням людини. Він формулює свої думки з приводу вивільнення людини з одномірності світу індустріальної епохи. Письменник — за людину, а не маріонетку. Герої Олеся — сміливі, волелюбні люди. Їх об'єднує бажання перетворити світ, повний суперечностей, на світ для людей.