Вибрані збірки віршів
- Пам'ятник поетові
- "Моряк на суші" (1924)
- "Улюблена" (1925)
- "Лівкою зорі" (1925-1926)
- «Міцна кладка» (1926-1927)
- «Про ангелів» (1927-1928)
- «Знайти тебе і не зустріти» (1935)
- "Поет на вулиці" (1931-1936)
- "Столиця слави" (1936-1938)
- «Двомовне життя іспанського емігранта у Франції» (1939-1940)
- «Між гвоздикою та шпагою» (1939—1940)
- "Приплив" (1942-1944)
- "Живопис" (1945-1952)
- "Повернення живого минулого" (1948-1956)
- «Куплети Хуана Пекаря» (1949-1953)
- «Балади та пісні річки Парана» (1953-1954)
- «Весна народів» (1955-1957)
- «Вірші з посвятою» (1960-1963)
- «Рим! Небезпечно для пішоходів! (1968).
Книги та збірки у перекладі російською мовою
- Стихи: Пер. с испан. / [Примеч. Г. Шмакова]. — М.: Художественная литература, 1966. — 238 с.; портр. — 30 000 экз.
- Сценические стихи/ / Пер. и предисл. О. Савича. — М.: Прогресс, [1966]. — 72 с.; портр.
- Избранное: Пер. с исп. / [Сост. Н. Томашевского; Вступ. статья А. Суркова ; Примеч. Э. Брагинской]. — М.: Худож. лит., 1977. — 557 с.
Альберті Р
Рафаель Альберті (ісп. Rafael Alberti; 1902–1999) — іспанський поет. У ранній творчості перебував під впливом декадансу. Від 1931 пов'язаний з комуністичним рухом. Альберті стає відомим революційним поетом, активним учасником громадянської війни 1936—39 (збірки «Поет на вулиці», 1936, «На переломі», 1937). 1939-1977 в еміграції; в поезії поєднував народні традиції з бароко (Вірші про любов), пізніше писав переважно на політичні та патріотичні теми (Поема вигнання і надії); п'єси (Ніч війни в музеї Прадо), книги спогадів Загублений гай, Пабло Пікассо.
Народився в Пуерто-де-Санта-Марія. Коли йому виповнилося 15 років, сім'я переїхала до Мадриду.
Альберті в молодості починав як художник (1922 року відбулася його персональна виставка). Пізніше звернувся до поезії. Перша книга віршів - "Моряк на суші", з'явилася в 1924 році. У 1925 році молодий поет був удостоєний Національної премії з літератури. У ці роки Р. Альберті створив твори, близькі за духом авангарду та сюрреалізму. У 1927 став одним із засновників літературного руху Покоління 27 року.
У 1931 році Р. Альберті вступив до Комуністичної партії Іспанії. У 1934 році, разом із дружиною Марією Тересою Леон, був присутнім у Москві як гість на Першому з'їзді радянських письменників. У роки Громадянської війни в Іспанії в 1936-1939 роках писав про боротьбу з фашизмом. Після поразки Республіки емігрував, спочатку жив у Франції (1939-1940), а потім, до 1977 - в Аргентині та Італії. 1977 року, після смерті Франка, повернувся з політеміграції на батьківщину. Незабаром після повернення був обраний депутатом від Кадіса, представляючи комуністів. 1981 року був удостоєний Національної театральної премії, 1983 року — премії Сервантеса. У 1995 році йому було надано звання почесного доктора університету Валенсії.
Альберті все своє життя був великим другом Радянського Союзу. Поет тричі приїжджав до СРСР — у 1932, 1934 та 1964 роках. 1965 року йому було присвоєно Міжнародну Ленінську премію «За зміцнення миру між народами».
У 1981 році удостоєний Міжнародної премії імені Христа Ботєва.
